Лист до Петра Василенка

Не повставала поміж нас розбіжність.
Таким був час – зустрілись і розбіглись.
Все марилось: попереду роки,
та йшли вони, не просто йшли, а бігли.
Ми шкандибали, час пронісся бігма…
Не знали ми, чим дасться він взнаки.

Змінився час, а я все їду возом.
Милуюсь сокирками, божим бозом,
збираюся до тебе в Мартову…
А в світі, наче у Пандори в скрині, –
отут у нас, на рідній Україні,
ми маємо проблему гуртову.

Тож вибачай, що я не їду, друже,
і не затим, що чуюсь кепсько дуже,
чи, мо’, тримають покуть і кутя.
На прощу йду. Спокутую провину.
Ти так невчасно ліг у домовину
і не дослухав музику життя.
    24. 10. 2014


Рецензии
Сумно від почутого!
Час назад не лине.
Остається пам"ять.

Людмила Дзвонок   16.12.2014 13:50     Заявить о нарушении
Так, пані Людмило. Лишається пам"ять.

Алексей Бинкевич   17.12.2014 00:45   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.