Запізно плакать над труною,
Коли душа назавжди відлетіла.
Коли жаль, тугу вже не чує тіло,
І з ним не бути спільнотой одною.
Запізно тілу висловляти оди,
Коли не бачуть очі, та не чують вуха.
Коли небіжчик всього вже не слуха,
А тілу, якось, байдуже до «моди».
Запізно тілу вчинки висловляти,
Які в житті вчинила ця людина,
Подяки різні друзів та родини,
Та скорботу не можно подолати.
Запізно зараз над труной тужити
Один за одним кожному супругу,
А шанували, за життя, вони друг друга,
То й краще було б в злагоді їм жити.
Запізно діткам сумувать у домовини,
Коли батьків з труни вже не підіймеш,
Коли нічого зовсім вже не вдієш…
Та шкодувати за свої провини.
Запізно…Люди! Я вас дуже прошу,
Ввічливими всі будьмо за життя!
Ми винні, не життя, воно хороше.
На жаль,в житті не має вороття!
Запiзнення
© Copyright: Василий Касьяненко, 2014
Свидетельство о публикации №114101808925
Свидетельство о публикации №114101808925
Рецензии
