Повіки опускаєш, а скло рідке з-під вій
страждання покриває цілунками надій.
Долонею торкнешся до серця, що тремтить:
десь глибоко щось тепле ледь чутно шелестить.
Руйнуєш усі стіни, болючі та гіркі
Повітря застигає, вже подихи тяжкі
Зірватись й полетіти раптово догори
Повітрям захлинутись, втопити кольори
Там темрява казкова, і чорно-білі сни
Ти вільна, невагома… не прокидайся…спи.
Не прокидайся, мила... спи
© Copyright: Лана Романова 01, 2014
Свидетельство о публикации №114101610159
Свидетельство о публикации №114101610159
Рецензии