Ніжна, тремка, неймовірна, як магія,
з сумом і легким прощанням в очах…
Дихає, ніжиться, міниться статуя,
омита в світанках п'янких і дощах.
Забута лиш Всесвітом, грає огранками
і ніжно всміхнеться у люті завій...
Такі і принцесами були, й коханками,
такі не корились неволі чужій.
Вона повернеться до моря, де гребені,
де хвилі ламають утому століть ,
ця дівчина ззовні і жінка всередині,
горда, незламна, прийшла і стоїть.
Її не зламали ні час, ні стихії,
ні війни, що нищили спадок віків.
Вона пережила людські буревії
із спогадів, митей, бажань й ніжних снів.
Безрука в красій своїй вічній, блаженна,
нестримна чарунка, красуня заморська.
І носить наймення богині, Венера…
а люди із заздрістю кличуть … Мілоська.
Венера Милоская укр яз
© Copyright: Ульяна Ильева, 2014
Свидетельство о публикации №114101510137
Свидетельство о публикации №114101510137
Рецензии