То не згадаєш, то бува забудеш,
То знов хода зближається під двері.
Цей жах мовчання…Любиш, чи не любиш?
Пишу на склі, неначе на папері.
І, як у вушко голки ; в отвір страху,
А що, як…? Боже, не стає повітря!
Не промини…! Душа в задуху праху
І калатання пульсу, і безвітря.
А біль, немов виходжу із наркозу,
А, що, як справді за минуле судиш?
Болюча ясність огортає мозок,
Об стіну серце: «Любиш, любиш, любиш!»
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2014
Свидетельство о публикации №114101109002
Свидетельство о публикации №114101109002
Рецензии