Эхо вчерашнего... из Веточки Вишни
Стучит в висках злым эхом - отлюбил,
А в памяти всплывает день вчерашний.
Зачем ты этот вечер погубил?
Пропащий век...и ты теперь пропащий.
Зачем же бритвой острой по душе
Неверием - так больно и жестоко?...
Надежды роза сломана уже -
Под снегом увядает одиноко.
Стою нагая на семи ветрах.
На сотни злых "и пусть" рассыплюсь скоро.
А надо мной хохочут боль и страх,
И память ухмыляется с укором...
Оригинал:
Відлуння твоїх кроків, твоїх слів,
у пам’яті зринає день вчорашній…
Навіщо ти той вечір погубив?
Пропащий вік. І ти тепер пропащий.
Навіщо лезом тонко по душі
невірою байдуже і жорстоко?...
І квіти, що призначені мені
Не ваблять і не тішать душу й око…
Стою роздягнена на ста семи вітрах
Розтерзана на сотні злих «байдуже»
Відлуння- сміх відлуння- біль і страх
У лабіринтах памяті недужій…
Свидетельство о публикации №114100700213
Маргарита Метелецкая 01.03.2015 09:44 Заявить о нарушении
Обнимаю порадованная,
Наталия Солнце -Миронова 01.03.2015 13:18 Заявить о нарушении