Вогнем...

Прощальний вечір, - досі вже стогнати...
Вже не повернеш того, що було...
Не в змозі все в собі тримати..?
Давай! Кричи! Щоб вмить хвалене “Братство“ загуло...

Ти лиш хотіла, щоб він повернувся,
Прижать до серця ріднеє чоло...
Натомість, він життя позбувся,
І не відчуєш, вже осяяне, тепло.

Його забрали в тебе попід руки,
І проти волі твої та батьків...
Він не пручався, він героєм хотів бути,
І буде, відтепер, героєм твоїх снів.

“Вони” казали: “З ним все буде добре.
Він захистить країну і усе переживе.”
Та зупинилось його серденько хоробре,
А в тебе все з-під ніг навіки попливе.

“Вони” розворушили той мурашник,
А ми — налили масла у вогонь.
Та не йому було копати той загашник,
Але він втік з твоїх тремких долонь.

Не буде так, як все було раніше,
І не повернуть тобі другу часточку душі.
Тебе за горло совість чомусь душить,
А винні в всьому кляті торгаші.

Зовуть “Вони” героїв на погибель.
А ми всі “Патріоти”, ми підем...
Але навряд чи той життя цінитель,
Хто спалить його своїм же вогнем.