Нелегка доля жiнки-бабусi

Як боляче дивитись на бабусю,
Яка розчарувавшись по житті,
Надіється на кращеє майбутнє,
Хоча стоїть при самому кінці.

Ще день, неділя, місяць або рік,
І все – довічний перерив…
Зупиниться життя її потік:
«Ну ось… годинник вже пробив…»

А що вона побачила в житті? –
Страшне дитинство, без рідних і батьків,
Важкі роботи десь на чужині
І самоту на старості років…

При молодості мріяла про щастя,
А внаслідок – п`яниця-чолоків,
Який усе життя лише знущався,
Не даючи дожить нелегкий вік.

Надіялась на радість у сім`ї,
А внаслідок – тягар на все життя.
Так й діти якось виросли самі
Допоки мати заробляла на життя.

Отак жила, недосипаючи ночей,
Лиш би сім`ї на їжу вистачало,
А більш всього боялась за дітей,
Щоб їм лише чогось не було мало.

Пройшли роки…так швидко, непомітно…
Лише крилаті мрії залишились.
Зустріла старість жіночку привітно
Й прошепотіла: «Ще трішки залишилось…»

І болісно заплакала бабуся:
«Чому ж так швидко? Я ще й не пожила…
Хоча, насправді-то я смерті не боюся,
Але здається дуже мало я прожила».

Так зникли рокові її надії:
«Не було щастя – більш його й не буде»,
І швидко розлетілися всі мрії…
Ще якийсь час, і вона все забуде…

Але щоразу, коли приходить вечір,
Бабуся щиро в Господа благає,
Аби спокійно дожить свій вік старечий,
А головне – хай дітям помагає.
27 червня 2013 рік