Вдівшись у легке вбраннЯ,
Якось я пішов зраннЯ
По волОшковому полю
Навпростець і навманнЯ.
Зійшло сонце край села
Там стежина пролягла,
І по ній ішла дівчина,
Що кохання берегла.
А дівчина та – краса.
В неї, наче льон коса,
Про яку понад рікою
Травам шепотить роса.
Тиша навкруги була,
На стежину тінь лягла,
В очі глянув я дівчині,
Що кохання берегла.
В неї очі чарівні –
Волошкові два вогні,
Саме ті, що нещодавно
Я побачив уві сні.
Стежка в полі нас звела,
Нам зустрітись помогла,
Посміхнулась та дівчина,
Що кохання берегла.
Сто стежин і сто доріг
Я пройшов крізь дощ і сніг,
Але посмішку чудову
Позабути я не зміг...
Від весільного стола
Пісня, як той дзвін пливла,
Дуже вдячний я дівчині,
Що кохання зберегла.
Дуже вдячний я дружині,
Що кохання зберегла…
Дiвчина з волошковими очима
© Copyright: Владимир Мишурский, 2014
Свидетельство о публикации №114092904193
Свидетельство о публикации №114092904193
Рецензии