Це... ,мабуть,... любов!

Море ніжних слів віддаю тобі-
Ти лети,мій сокіл,вище неба...
Улітай від мене навесні,
Ти мені,повір,уже не треба!

Я любила,так,та не тобі
Забирати в мене це кохання...
Залиши на пам'ять вірш собі-
Про чудове почуття-зітхання...

Ти приходь до мене уві сні,
Коли квіти просяться в долоні,
Коли просто хочеться мені
Менше сліз...вони ж такі солоні...

Менше болю-більше теплоти,
Більше ніжності,та менше втоми...
Адже,так любити тільки ти
Можеш...але річ,мабуть,не в тому...

Не тому сьогодні дощ пішов...
Моє серце крає смуток болю...
Ти ж від мене сам пішов-
Відпусти мене на волю!

Але...я без тебе-наче без крила...
Я не знаю,що таке кохання!
Як гадаєш,зможу я-
Вибити із серця це зізнання?..

Знову марю уві сні тобою...
Ти за все мене прости!
Хочу бути я собою,
Бути там,мабуть,де й ти...
Доторкнутися до твого серця крижаного,
Ніжно обійняти тебе знов...
Я не чую биття серця свого-...
Це...,мабуть,і є...любов!