Пiдборiв легкий стукiт…
По сходах, йде i геть жива!
Надiї чутно шепiт:
«Хiба ще все попереду,хiба?»
Радiти, навiть вже боїться,
Невпевнена у собi.
Старiсть в душi, нiби чаїться,
Молодiсть замерзла,як в сугробi.
Та нi,щастлива, геть щастлива!
Це бачно вже заздалегiть.
Вона одна така, чутлива.
Та щось все одно їi гнiтить.
Одне давно не пам`ятала ,
Забула це вона дарма:
Чому вона не сумувала?
Бо смута –це вона ,сама…
Смута
© Copyright: Анастасия Вороновская, 2014
Свидетельство о публикации №114092700451
Свидетельство о публикации №114092700451
Рецензии