Що тобi я подарую...

КП
Усміхаюся – а то сумую,
На обличчя дивлячись твоє...
Я тобі сьогодні подарую
Найдорожче, що у мене є...

Що у мене є? Є жовта осінь,
Листопаду шерхіт за вікном,
І небес висока синя просинь,
І бокал з невипитим вином.

Поруч ти, але тебе немає,
Я наллю ще нам, а вип’ю сам,
Ну посидь ще трохи, я благаю
І моїм повір, прошу, казкам...

Про дощі, вітри й опале листя,
Павутинки сонця у руках,
Про моє й твоє осіннє місто,
Що пливе в жовтневих тихих снах.

Місту зараз байдуже до всього,
Загубилось, зникло і мовчить,
Дивиться крізь сон на все навколо,
Солодко заснувши, мирно спить.

Мить застигла, вічність зупинивши,
Небо, як прозоре скло, дзвенить,
Хочеш, в осінь двері відчинивши,
Зникнемо і ми?..
Зашелестить
Шелестом душа жовтогарячим,
І себе впізнає до останку,
Народившись знов на світ неначе,
У холодних світанкових ранках,
У прощальних криках журавлів,
У диму над голими лугами,
У тумані мрійливих полів,
У лісах, наповнених грибами,
У мішках картоплі та цибулі, 
У смачних із сиром дерунах,
Що шкварчать звабливо у каструлі,
У печі печених гарбузах.
Ще удома – сушена шипшина,
Чуєш? Затишно паркет скрипить,
Чайник на дощі, вітри та зливи
Закипає довго та шумить.
Кіт муркоче і на руки хоче,
Час повільний, мудрий, неквапливий
Щось мені про сенс життя шепоче,
Що у всьому має бути міра...
Осінь – це життя мого мірило...
Ще посидь, ще поспостерігай,
Я тобі дарую дивну силу
Осені...
А ти її впізнай.
23-25.09.14
https://www.youtube.com/watch?v=ckG5o-xcUS8