Коли впаде останняя пелюстка,
З рослині, що життя втрачає,
Впаде на землю та зігріе біла хустка,
Маленьке, німе тільце, що згасає.
Стоїть собі самотнє і вразливе,
І згадує як бачило і що,
Кожну хвиліну, що так швидко плине,
Кожне життя, що бачило воно.
Та чи жаліє те мале про щось?
Напевне ні, а може й так,
Не може пояснити це ніяк.
Хоча ніхто б його не слухав,
Тільки своїм жальом на нього дмухав.
Є ті, кому потрібно розуміти,
Бо вже своє "жалію" нікуді подіти.
Та полум'я щє є і завжди було,
У тому ніжному створінні.
Воно радіє, бо ще бачишь світло,
І розуміє, що воно живе.
М'яке повітря сповнить всі прожилки,
Спокійно, але різко як удар.
І понесе думки по вітру,
Що рознесе їх по містах.
Кв тка життя або Зимова казка
© Copyright: Анастасия Литвин, 2014
Свидетельство о публикации №114092109534
Свидетельство о публикации №114092109534
Рецензии