…Я відаю силу Того, хто в мені.
Бо сам розчиняюся в ньому повільно.
І доля моя – добровільний невільник,
Хоча ще на волі догулюю дні.
Жахає мене незбагненне чуття,
Що змушений буду аванси віддати
І збудеться слово Івана про страту,
І разом із другим скінчу я життя.
Волів би я знати, що то є маразм,
Чи гонору прояв, або самолюбства.
Та я відчуваю хворобу у людства,
Яку прославляв у сатирі Еразм.
Тому у засаді тихенько сиджу,
І, мов піхотинець, чекаю наказу.
Як тільки пришлють – виступаю одразу.
І взнаю тоді, чи писав я олжу…
18.09.2014
Незбагненне
© Copyright: Александр Зубрий, 2014
Свидетельство о публикации №114091900381
Свидетельство о публикации №114091900381
Рецензии
