На що потрачено життя,
напевне на розмови та дурні думки,
у душі чутний стук серцебиття,
і годинник так невпинно відрахвує роки.
Ми спалюємо за собою усі мости,
не бажаючи бачити назад дороги.
І варто лиш почути: "Ти мене прости",
що враз скресають всі кам'яні пороги.
Ми перестали вірити в казки,
так страх скував усі наші мрії,
що боїмося ніжності і ласки,
і вже не знаємо чи вистачить надії.
На що ми тратимо життя?
Ми боїмося навіть полюбити,
варто лиш не ховатись в укриття,
попробувати просто по справжньому жити!
Життя!
© Copyright: Катерина Вельгош, 2014
Свидетельство о публикации №114091609582
Свидетельство о публикации №114091609582
Рецензии