Стара-стара, як світ, верба
Стояла в розпачі одна,
І коси в роси опускала,
Вона кохала стільки літ,
Та вже слізьми розмито слід,
У неї щастя відібрали.
І дерев'яна та душа
Повірте, люди, теж жива,
Вона, як ми, життя кохала,
Гойдались віти на вітру,
І клена у нічну пору
Немов руками, обіймала.
А, може, сотні літ тому
Росла верба в височину,
Тягнулась вітами до тебе,
Та за одібрану любов,
За ту пролиту другом кров
Знайшла в ріці шматочок неба.
Стара-стара, як світ верба
Стоїть у розпачі одна
І в роси коси опускає,
Стара-стара, як світ верба
Стоїть у розпачі одна
І одногО його кохає.
21.03.2005
Стара верба
© Copyright: Наталка Самсонова, 2014
Свидетельство о публикации №114091403778
Свидетельство о публикации №114091403778
Рецензии