Тебе, Украина

Я, мабуть, не люблю тебе.
Бо не кричу “героям слава”
Не стверджую, що ти “понад усе”
Хіба б я цим тебе прославив?

Я, як ялинку стрічками себе не прикрашав,
І прапором себе не обгортаю,
У колір прапору паркан не фарбував,
І на майданах не збирався в зграї.

І на солдат брусчатку не жбурляв,
Бо сам колись служив солдатом,
В людей своїй країни не стріляв,
Міста не перетворював в руїни “Градом”

І у господарів заводів й пароходів,
Що рвуть тебе, не буде сто життів,
Не розумію горе – патріотів,
Готових залюбити до шматків.

Я, мабуть, не люблю тебе.
Бо я люблю твоїх сусідів,
Люблю пісні їх, мови всіх людей,
І в серці злоби не тримаю і обіди.

І “слава нації" николи не скажу,
Бо друзів різних націй маю,
І кожному, хто хоче, розкажу,
Що розумом від них не відрізняюсь.

Вівцею стрибати не стану в стаді,
Невже так страшно бути москалем,
Що люди декілька годин стрибати раді,
Щоб стати нерозумним стрибунцем.

Я, мабуть не люблю тебе.
А тільки мрію про синє небо,
Дорогу, що до успіху веде,
Що одне одного вбивати вже не треба.

Що є у кожного житло, робота щастя,
Родина, друзі, майбуття,
Щоб не було в житті ненастя,
А лиш коханням переповнене життя.

Я бачу ти хворієш і страждаєш,
Не раз це вже було в твоїм житті,
Але ти все одно перемагаєш,
І не залишиш нас на самоті.

Хто любить – той бажає щастя,
Хто любить – той не робе зле,
Одужуй, до роботи повертайся,
Бо дуже я люблю тебе.