Я не слухав нікого, ніколи й ніде,
Слухав тільки себе і бажання свої,
Я не думав куди це мене заведе,-
У безодню бездонну і нетрі глухі.
Я спалив всі мости, і для себе й для всіх,
Бачу вихід один, - пустота й небуття,
Я хотів би загладити смертний свій гріх,
Та занадто коротке для цього життя.
Якщо зможете, рідні, пробачте мене,
Я неправедно жив, я образив всіх вас,
Мою душу по всесвіту вітер жене
По незнаних шляхах кожен час, кожну мить.
Може, доля така недолуга моя?
Може, білий мій Ангел від горя помер?
Може, зірка якась нещаслива сія,
Що зловісно повисла над нами тепер?
І не винен ніхто, і не винна Вона.
Помилялась не раз, помилилася знов.
Якби знала ота високосна весна,
Що так витравить душу остання любов…
9.02.2005
Високосна весна
© Copyright: Олександр Шевченко, 2014
Свидетельство о публикации №114091002387
Свидетельство о публикации №114091002387
Рецензии