Сніг іде. Сніг лягає униз і шарується,
більшає,
не маючи натяків на зупинку.
Сніг настирливо дивиться в очі.
Перейде,
перевалить за твій поріг.
Він - як зудливий комар серед ночі;
Він - гостра голка, та й без наперстка,
Лукавий, безчесний троян і погана верстка,
Шостий в рулетці - вже не випаде йому осічка
Ми розсипали по торбинкам час й прив'язали його до кулі,
пустили її не в ранковий серпанок, а по брудному мулі,
ми... й підкову забули дати на вдачу.
Туман дужчає - і ось я тебе не бачу.
Хтозна, що зробить наш час, коли вже здійметься.
Врешті, наперекір тим, під вікном, я все ж приймаю твої набої,
І я лиш одне тебе прошу: не дивися під шибку та не ворож,
позбудься трепету пробираючих насторож,
бо там, унизу - підступно невидимі тОбі конвої...
Ти знаєш прекрасно, що для вбивства існують двоє:
Ти - мій сніг ідеально-білий. Я - твоє вірне замерзле море.
***
© Copyright: Британский Ученый, 2014
Свидетельство о публикации №114090600275
Свидетельство о публикации №114090600275
Рецензии