Платон Воронько В зачахшем Киеве, на Прорезной

В зачахшем Киеве, на Прорезной,
Среди руин увидел я рояль.
Нажав ногою на его педаль,
Коснулся клавишей рукой - но жаль:
Не повезло остаться ни одной
Струне стальной.

На крышке поднятой следы от пуль,
Остались гильз латунных пара горстей:
Не Бах, а выстрелов неровный пульс
Из пистолета, от фашистской злости,
Что дух прекрасный вбила в землю сталью.

Свою сонату на струне печальной
Луна играла над горой из камня,
И гильзы, словно семена из ада,
На Прорезной светилися злорадно.


В прочахлім Києві, на Прорізній,
Поміж глухих руїн побачив я рояль.
Натиснувши на бронзову педаль,
До клавішів торкнувся - тихий жаль:
Не пощастило вижить ні одній
Струні стальній.

На кришці піднятій окреслені мішені:
Фашисти Баха грали на пістолі.
Лишилось гільз латунних зо три жмені
Од парабелума,
Од лютої сваволі,
Що дух прекрасного втоптала в перегній.

Свою сонату на струні сумній
Грав місяць над завалами каміння,
А гільзи стріляні, мов чортове насіння,
Злорадно блискали на мертвій Прорізній.