Ми і не знали, що може так бути,
Нам захотілося щось там забути,
Кілька годин розтягнулись, мов кілька років.
Птахи затихли, замовкли всі звуки,
Небо стікає сльозами розлуки,
Місто без тебе стало порожнім таким.
Те, що тепер ми сприймаєм,як муку, –
Зустрічі наші і наші розлуки,
Здасться колись нам прекрасним і сонячним сном.
Нас понесло по бурхливих по водах,
Може, це – кара нам, чи нагорода?
Але, скоріше, і те, і інше разом…
Топим біль у високості,
Прилітають сни у гості, –
Ніби ми йдемо, в руці рука.
Та не все в житті так просто,
І лежить в тумані острів,
На якому хтось когось чека.
12.07.2004
Острiв
© Copyright: Олександр Шевченко, 2014
Свидетельство о публикации №114090502727
Свидетельство о публикации №114090502727
Рецензии