Стою я на пероні...
Ще дві хвилини до потягу кохання.
Сильна любов, немов в Вероні,
Ще дві хвилини до пізнання.
Я вже чую його звук,
Що наближається так швидко–швидко,
Я вже чую серця невгамовний стук,
І різко в грудях його так приємно стисло.
Згадати все...
Що вже було і що ще може бути.
Куди ж там доля мене понесе?
Тебе, любов моя, мені не судилося забути.
А річка часу все тече,
І їде поїзд вже все повільніше...
Згадав тебе – і знову біль, що лагідно пече
І хвилювання робиться сильніше.
Підійду на мить до дверей –
Уже відкрились, а в потягу нікого...
Чому немає там людей?
Кого любити? І жити для кого?
© Copyright: Олександр Ярмолюк, 11.08.2011
Потяг пустоти
© Copyright: Александр Ярмолюк, 2014
Свидетельство о публикации №114090300831
Свидетельство о публикации №114090300831
Рецензии