Несвітлі вірші смутної епохи,
Непевні роздуми про невмолимість долі.
Колись-то по землі ходили боги…
А після – жили ми. Навчались в школі,
На щось таке велике сподівались
А потім – здались
На милість безкінечної рутини…
Життя все плине,
Міняються в природі барви, небо
То ясне, то сумне – усе, як треба?
Усе, кажеш, як треба? А – життя?
Вже осінь!
Вже на небі
Й батько, й мати…
Не наздогнати
птахів,
що тягнуться та тягнуться у вирій…
земля щаслива
світ розкішний
чом ж ми – сірі?
2012 рік
Сумне
© Copyright: Александр Ярошевский, 2014
Свидетельство о публикации №114090306877
Свидетельство о публикации №114090306877
Рецензии