Про війну віршами не пишеться,
Але проза аж надто гірка,
Може, вибухи й постріли стишаться
Від цілющої рими рядка?
Може, здригнеться раптом десниця,
І зненацька зійде каяття?
Горілиць упадуть ті мисливці,
Що в людей забирають життя!
Може, хоч одна мати у світі
Крає серце собі недарма,
Щоб увік не почути трембіти
І не знати, що сина нема!
І можливо, солдат, утомившись,
Прочитає моє послання,
І любов’ю, як росами, вмившись,
Знов прокинеться юним зрання.
Коли вщухнуть гармати і черги,
Коли вилаються всі собаки,
Пройдемося з тобою, солдате,
По місцях, де гриміли атаки,
По дорогах, що винесли тонни
Братовбивчої сталі й заліза,
По шляхах, де смутними колонами
Від’їжджали люди з валізами...
Ти згадаєш, заплачеш – ну й плач!
Не соромся тих сліз – вони щирі!
Через біль своїх втрат и невдач
Ти здобув для нас щастя жить в мирі!
Послання солдату
© Copyright: Ирина Святуха, 2014
Свидетельство о публикации №114082808992
Свидетельство о публикации №114082808992
Рецензии