Бувають дні - так хочеться співати,
Від смутку, у чужинній стороні...
Вкраїна знов пригадується й мати -
Стискає серце болісно в журбі.
Я згадую про батьківську опіку,
Бескорисную душу і тепло.
Як жаль, що не дожив свого він віку -
Йому п*ятдесят сім всього було.
Коли пішов від нас у вічну, свою, хату.
Хіба спитала люта, злая смерть?
Не прошено, прийшла його забрати...
Туга у груди давить ще й тепер.
Мені тоді було лиш одинадцять -
Ще й досі не забулася печаль...
О, як же не хотілось розлучатись!
Як жаль усе минуле, як же жаль!
Бувають днi...
© Copyright: Раиса Андрейчук, 2014
Свидетельство о публикации №114082108053
Свидетельство о публикации №114082108053
Рецензии
