Неможу нічого і думки з розуму зводять,
Як назло все нагадує тільки тебе,
Пишуть,звонять, а мене ще десь носить,
І де ти взялась і хто тепер врятує мене,
Тяжіння земне і вільне падіння,
Я птах, що падає вниз не маючи крил,
В надії на краще, ловлю вітра пориви,
Та годі вже, холодну землю собою зігрів,
Так легко стало, я знову злітаю,
І більше нічого не врятує мене,
На склі твоїм мій меседж останній ,
Я йду бо ще досі кохаю тебе...
І ось уже сонце мене зустрічає,
І я розумію - це був лише сон,
Та почуття, що мене досі вбиває, зі мною,
І крил теж немає і серце моє за бортом...
це був лише сон
© Copyright: Александр Дан, 2014
Свидетельство о публикации №114082106387
Свидетельство о публикации №114082106387
Рецензии
