Думками лину до села.
Там рідна хата жде мене з дороги.
Моя там доля веснами цвіла,
Там юнь моя і мамині тривоги.
Бувало все: і радість, і печаль...
Пройшов шляхів по світу я немало.
Та де б не був - до мене в дальню даль
Од хати сонце рідне припливало.
Біленька хата з вишень вирина.
Травою стежка по дорозі в'ється.
І ще дідівська груша од вікна
Мене стрічає і до мене гнеться.
... Ворожий дим не раз тебе чадив.
А ти стоїш, нескорена хатинко.
Тобі вклоняюсь, диво славних див,
Землі батьків малесенька кровинко!
Хата мого дитинства
© Copyright: Владимир Олефиренко, 2014
Свидетельство о публикации №114082007332
Свидетельство о публикации №114082007332
Рецензии
