Украiнa

Моя Вкраїно… Мій славетний край.
Тож скільки витерпів ти сліз і злих тортурів,
На плечах виніс власних самодурів,
Що нищіли тебе як хліба край
Лишаючи свої щурячі зуби на квітці вроди…

Мій співучий край! Моя Вкраїно.
Скільки ж то синів ти випестила в своїй бідній хаті?
Скільком дочкам була кохана матір?
Даючи зброю, кличучи у бій.
Злиденний бій,що тягнеться століття.

Бій за життя — душі кровопролиття,
Та не сивіють коси, в’яне сум,
І розквітає у руках кохання,
І ти цвітеш, хоч врода і мовчання
Не перекинуть з шляху й камінця.

Та чути серця впевнене биття.
Ні! Ти встоїш, хоч діти байстрюками
Шукають хліба в дальній стороні.
Ні, ще не раз скажу і крикну: «Ні!»
І прикладаю руки у вогні:

Зігрійся, мати, вітдихни краплину,
Ми тут, ми поруч, і в лиху годину ми всі з тобою.
Хліба і води принесли! Чуєш? Встань і вітдихни.
Ми поведемо із старої хати туди
Де ти хотіла бути, Мати.

До сонця, що горить листком каштану
І оживе,що кинуте в оману.
Зберуться внуки, всядуться за стіл.
Багатий стіл, з багатого врожаю.
Вставай матусю я тебе благаю.

Вдягни сорочку в щастя вишивану,
В волосся заплети повітря пряну,
Вдягни на свої не посохлі груди
Скарбів намисто: Київ, Рівне, Львів,
Тернопіль, Вінниця,Кіровоград, Полтава,

Дніпропетровськ, Луганськ, Одеса, Луцьк,
Херсон, Чернігів, Суми, Сімферополь,
Хмельницький, Миколаїв, Чернівці,
Іван-Франківськ,, Черкаси, Запоріжжя,
Житомир, Харків, Ужгород, Донецьк…

І все це разом ти візьми у руки,
Зв’яжи намистом, об’єднай скарби,
Бо це краса твоя, бо це є ти.
Бо це твоє довіку. Відтепер
Твоє лице. Нехай вже без журби

Тече Дніпро, Дністер, Стахів, Остер,
Стир, Тиса, Рось, Десна, Псел, Уж, Ворскла,
Самара, Сейм, Південний Буг, Сула,
Збруч, Прип’ять,Сіверський Донецьк, Інгул,
Случ, Черемош, Стрій, Тетерів, Деркул,

Серет, Прут, Горинь, Смотрич і Удай…
І все це твоє! Весь цей славний край, —
Як яблунь цвіт, — він весь перед тобою,
А ти зажурено хитаєш головою
За своє зернятко, та за своїх синів,

За малюка, що плаче у колисці,
За знівечену святість материнства.
Земля плодюча, зголене зерно.
Коріння вирване роки як приживеться…
«Та й як, матусю, в хаті цій живеться?»

«Як дав Господь і діти чим багаті
Тим і живемо в нашій рідній хаті.
Живе душа, то Дух би вшанувати,
Холоне ж піч як розбрат у сім’ї.
Живе земля, зернятка б не ламати,
То й гідність не піде попід тини».

1996 рік.