Gar svart asikter

... І линуть сиві думи


Розлуки тінь порвала мої струни,
Залишився лиш чорно-білий світ.
Сяйнула крилами ти свої древні руни,
Було ж написано на чолі твоїм - гніт.

Кого б спитати - залишився я своїм?
Чи морок сизою пташиною в мені,
Закрався болісно, і в лютім серці моїм,
Розкинув вогнище пекельне по землі?

Спитати нікого...
І линуть сиві думи.
Печаль одна - твоя печаль,
Печаллю зірвуть струни.

Виднівся край дібров, та синє небо,
Перетворилось враз на попіл без життя.
Котися в прірву, бо ж це так ганебно,
Коли слова німі летять у небуття.

Кружляли блискавки над сонячною тінню,
(Вдавали, мов, не бачимо ми вас).
Віщав нас грім до скорого падіння,
Від шторму ж віддаляв вас тільки час.

І де той час? Коли він закінчився?
Розпуття змієве куди вас привело?
Не чуєте... Навік я заблудився,
І мабуть, в більшості кінцівок все одно.

Спитати нікого...
І линуть сиві думи.
Печаль одна - моя печаль,
І тінь розітнуть струни.

...Хотів побачити тебе хоч на хвилину,
Хотів змінити все - й без вороття.
Казав собі, щоб цінував кожну краплину,
Та виправдовувався словом "почуття".

Тепер змінилось все, і ми уже не разом,
Не вгамувати біль, і не скорить мій дух.
І краще з вітром говоритиму щоразу,
Та знатиму, що в серці мій запал не стух.

Нема кому сказати про кохання,
Про те, чи є воно на світі, чи нема?..
Так сниво в'ються міфи про стужання,
За біль нічого не сказавши зокрема.

Спитати нікого...
І линуть сиві думи.
Печаль одна - вся та печаль,
І сон покинуть струни...




11.08.14