запл тала мама косу

Заплітала мама косу
Та й казала: «Донечко моя!
До вінцю, тебе я прошу
Нехай веде лише любов твоя!

Нехай милий завше буде милим,
Нехай радість він тобі дає!
І коли вже стануть коси сиві,
Не скінчиться щастячко твоє!

Лише в коханні вам нехай живеться,
Лиш у ньому правда вся і сила.
Без любові серце наче і не б’ється.
Отак, без неї я наче й не жила.

Я вийшла заміж, але не кохала.
Не кохав і батько твій мене.
Втім, я чекала, я завжди чекала,
Коли «некохання» те мине.

Ми жили «в звичці», жили, бо так треба,
В нас добрий дім і гарні діти,
Але в душі моїй така журба, що хоч у небо,
І я не знала, де її подіти.

Нема життя на світі без любові,
Немає радості, як з некоханим ти живеш.
Чудові дні наче й не чудові,
Коли ти «рідним» його не назвеш.

Весілля – визначна подія, воно – як ранку старт:
Яскраве сонце й на траві роса.
І без любові братися – то взагалі не жарт,
В такому разі: нехай завжди буде заплетена коса».