(на малорусском)
Рік післявоєнный... І дорога.
Нескінченно довгий битий шлях.
В полотняній торбі скарб убогий
Та печаль в зневірених серцях.
Черга із знедоленого люду.
Так щипає мати за боки,
Та дитяча впертість: «Ні! Не буду!»
Гордо відвернулась від руки
Офіцера, що її тримає:
«На! Бери ж ти, дівчинко, візьми!»
Та в цім світі слів таких немає,
щоб скорили дівчинку собі!
Латана-прелатана спідничка,
Як би ж цей згодився четвертак!
Але якщо жалість уже звичка,
Щось, панове, діється не так!
Щось не так іде у цьому світі,
І відповідальність вся на Вас!
Не повинні так страждати діти,
Що все відчувають краще Вас.
А поки що зі своїм протестом
В дівчинки характер вольовий.
Не потрібні їй красиві жести
І хоч вовком ти на полі вий!
Час від часу мати запитає:
«В кого ж ти вдалась? — та все дарма»,
Натякаючи дочка відповідає:
«Народилась я така сама!»
Прим. 2006
Картинки послевоенного детства
© Copyright: Валентина Пилипенко, 2014
Свидетельство о публикации №114081209141
Свидетельство о публикации №114081209141
Рецензии