Не треба простягати рук до Неба –
Воно впаде, коли настане час,
Але не як убитий горем лебідь, –
Як все живе, що з’єднувало нас.
Грозою, градом, зливою та снігом.
Чого іще між нами не було?
Напевно, тільки квітня і відлиги,
Вода якої стверджує тепло.
І вітру, що в розплетене волосся
Усотує тендітний аромат
Кохання, що іще не відбулося,
А вже пішло. У сніг. У дощ. У град.
12.06.14
Не треба простягати рук до Неба...
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114081206577
Свидетельство о публикации №114081206577
Рецензии
