Пiд покровом ночi cтигне час

Під покровом ночі стигне час
І літає поспіхом лелека...
І гніздо в'є на стовпі у нас,
Прилетівши у село з далека.

Часом чути діток голоси,
Що загрались на сонці у дворі.
А з-за хати ледве лають пси,
Збуджені,голодні,може хворі.

Лащиться теля,що у дворі,
На траві із кізками пасеться.
А на лавці гомонять старі,
Та дівчина з парубком сміється.

Стрічкою червоною з небес,
Ллється запах сонця,що неначе...
Тягне в небо із собою без,
Той бузок,що цвітом мовби плаче.

Від матусі запах молока,
Також запашного хліба й меду.
На голівці батьківська рука,
Кучері пригладить,що спереду.

Під покровом ночі стигне час,
Не торкаюсь до нього,боюся.
Він так лине,кожний-кожний раз,
Я завзято знову з ним борюся.

Я присяду тихцем за столом,
Аркушик паперу,моя ручка...
І дитинства літнього добром,
Молодість моя,моя обручка.

Голос лине,час скрипить,
Промайнув дитинством босоногим,
Ось біжу в траві,спинивсь на мить,
Сплять дитинства пещені тривоги.

Не шуми діброво,не шуми,
Не тривожте старість мою хмари.
І в дитинство,в гості прийдем ми,
Величавим поглядом примари.
   (Понкратова.О.В.)