А смерть реальна віриш ти чи ні.
Вона близька і як ніколи страшно.
А серце.... серце бється в тишині .
І ллються сльози і на дворі лячно.
Холодний вірець зі сходу дме що сил.
І часу не навидіти не має.
Як і прощати тих що не злюбив.
Тепер... тепер уже на має!
На небі зорі, місяць бє в лице.
А поруч тихо не співають птахи.
І навіть клята вже зозуля не кує.
Не повирнусь до дому я нізащо!
Із рани кров усе фонтаном бє…
І обливає мої щирі груди.
А сльози ллються омиваючи лице !
Тепер... Тепер уже не буде!
Та що сказати? Я казать не можу!
Та що робити? Я вже не зроблю!
Відкриті очі гляну я на бога.
Тебе нема, а я до тебе йду!
Я захлинаюсь власним блювотинням,
німіють пальці ніг та рук,
а в далині я знову чую вистріл….
Спиніться браття молю вас прошу!
i пустота!!!
© Copyright: Гром Николай Васильевич, 2014
Свидетельство о публикации №114080900474
Свидетельство о публикации №114080900474
Рецензии