У темному смутку

У темному смутку, що сльози збирає в долоні,
Що серце стискає ременем безнадії.
В тім смутку, що проростає в ворожому лоні,
Що пульсує синцем на скроні,
В нім поховані наші мрії.

До любові лише кілька кроків, та їх не зробити.
Вже зібрали намисто кольору вірної смерті.
У криваві жнива викидає свій колос жито,
У спекотне, гаряче літо,
Що малює війна на мольберті.

Волошкові поля, чисте небо, лунає постріл…
Хтось падає долу, лишаючись тут навічно.
Де рідна земля споришем постелила постіль,
Лише птах прилетить у гості,
Співаючи щось мелодично.

Я лишилась сама, вже немає ні тата, ні брата,
Лиш іржа від сльози у залізній тепер душі.
Мені хочеться помсти, хочеться відвоювати,
Люто ворога постріляти,
За тих, хто помер на межі.

Та стріляти не буду, я мушу загоїти рани,
Крім своєї душі і тим ще у кого болить.
Я посію прощення на рідних полях колосками,
Ружу злагоди між хатами
І любов, щоб хотілося жить.