Свет в августе

СВIТЛО В СЕРПНI


Віднедавна українцем на Україні стало модно бути. Модно ходити в національних одежах, вишиванках, балакаити українською мовою, а ще модно мати в машині, або на робочому столі, жовто-блакитний прапорець. Модно бути патріотом, любити Україну, ще трохи і стане модним бути чесним, не брати і давати хабарі. Гіпотетично, а чому б і ні.
Ось тільки війна триває. Ось і про літак малайзійському, якось за останніми подіями, майже й не згадують. Третя хвиля мобілізаціі в розпалі, і вже більшость людей з цим якось змирився. І до загиблих на війні теж якось звикли.
Ну так оно ж, на війні, як на війні. Життя ж, воно своєю чергою. Хтось, вже, намагається чогось їстівного скласти, хтось намагається вижлакати як набільше горілки, поки ще можна. А сонце пече не дай Боже, а телевізор нагнітає істерію. Та люди живуть. І навіть якось веселіщі стали, вже й пожартувати можуть, страх зник, наче й не було його зовсім. 
А у росіян, же агресорів, / доходять до нас чутки /, справи не дуже зичні. От й про норвезьку сьомгу, то й не тільки сьомгу на невизначений термiн треба забути, / бо так вирішив великий путін / і згадати про традиційну в таких випадках ріпу, / авжеж,з голоду росіяни ше не пропадуть /, та вже й не розжерiють. А може, чим чорт не жартує, працювати захочуть, працювати, а не за грошi стріляти. І сусіди їх знову поважати почнуть. Любити то вже навряд чи коли зможуть, так хоч поважати. За те, що можуть хоть щось, окрім, як людей гвалтувати та вбивати.
Проте, кажуть, що чоловік російський готовий винести усе, що і стільки скільки буде потрібно, аби Україна, стала нарешті споконвічно російської, навіть померти заради такої справи може, / ось тільки поцілує росіянин портрет великого путіна і відразу готовий померти /. Що тут скажеш, свята справа померти за імперію, / дай то вам Бог, росіяни, щоб мрія ваша збулася /, щоб всі, хто мріє за імперію лiпше повиздихали. Повірте ось тодi, весь світ зітхне з полегшенням.