Крізь безкінечність -
Сумом та журбою,
Зганяю сон з верхівок наших мрій.
Крізь цілу вічність -
Крилами з тобою,
Лечу кришталями твоїх грозових вій.
Зітнувшись фарбами в далекім міжпросторі,
Думки осипались золою в самоті.
Чи то далекі твої дивні світозорі?
Чи то вогонь в душі примарився мені?
Так тяжко думати про вічність у неволі,
Бути рабом своїх же мливих почуттів...
Блукаючи, шукати різні долі,
Та чути з прірви безліч тихих слів.
Вони шепочуть, щоб я йшов скоріше,
Крізь дикість терену - і до самих зірок.
Востаннє - обійми мене міцніше,
Мовчи, тож бо слова затерті до дірок.
Напевно, більш тебе я не побачу...
Либонь у кожного своє світило мрій.
І полечу я до самого небокраю,
На крилах істини твоїх грозових вій.
05.08.14
рer aspera ad astra
© Copyright: Дмитрий Атасиль, 2014
Свидетельство о публикации №114080605734
Свидетельство о публикации №114080605734
Рецензии