Побіліло ромашками поле
І волошки у житі цвітуть,
Посивіли батьківські скроні
І додому вони нас ждуть.
Час спливає так швидко та марно,
Я б стежинкою в поле пішла.
Назбирала б в охапку волошок
І до мами їх принесла.
Бо були вони як її очі
Сині-сині і дуже сумні,
Так хотілося їх звеселити
І віночок з волошок сплести.
Щоб зраділо її серденько,
Посміхалася щиро вона
І в онуках завжди молоділа
Поруч з нами ще довго була.
Рідні наши ми вас любимо дуже
Залишайтесь в згадках назавжди.
Хай онуки на вас схожі будуть
І здійснюють мрії в житті.
Згадка про маму
© Copyright: Александра Галауз, 2014
Свидетельство о публикации №114080509749
Свидетельство о публикации №114080509749
Рецензии