Забуті речі стоять долі,
Неначе в домі на престолі.
Дарунок часу,сонця втома,
На подив,нам усім відома.
Дивні забуті часом речі,
Мов хустка з шовку,що на плечі...
Упала,з подивом до ніг...
На батьківський старий поріг.
Забуті речі,думка вчасно...
Та все чудово,та все ясно.
І мови струмінь золотий,
Думкою в душу знов розлий.
Забуті і чудові речі,
Немов готуються до втечі.
Проте це чудо промайне,
Згадки крилом черкнув мене.
Ну от і знову,знову,знову...
Сама складаюсь у розмову.
Миттєвих хвиль вже не боюсь,
І щастя розливаю знову.
І всього у житті доб'юсь,
Чудові і забуті речі...
Спогадом линуть в тихий вечір,
Де в ночі снам місця нема.
Тому й сумую знов сама,
Забуті речі,що кохання,
Хвилина в спогадах остання,
Та поділитись з ким нема...
Тож смуток п'ю знову сама.
(Понкратова.Е.В.)
Забутi РЕЧi-душi думками
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114080508453
Свидетельство о публикации №114080508453
Рецензии