Нерідко, ти, романсе мій,
Пірнав у світ жаданих мрій;
Складавши крила, ти кивав
І щось собі наспівував.
І я колись в таких, як ти,
Барвистих неземних птахів,
Серед деревних павутин
Вивчав науку рідних слів.
Мов обдароване хлоп’я,
Дививсь на тебе в лісі я.
Та кондор вічний, час, мені,
Несе пірнату зграю бід
На бідний мій останок літ,
І вже не залишилось днів
На втіху, на мрійливий світ.
Але й від мрії, хоч на мить,
Мій відпочинок прилетить
До мене – та відмовлюсь я,
Бо безтурбоття – смерть моя,
І серця струни заболять
Від тихих рим його проклять!
Романс. Edgar Allan Poe - Romance
© Copyright: Алёна Собокарь, 2014
Свидетельство о публикации №114080506875
Свидетельство о публикации №114080506875
Рецензии