На дворi листопад

На дворі листопад, а листя долі
Давно уже осипане лежить.
Стоять дерева недоречно голі,
Хоча життя доречна кожна мить.

Шугає між гілками вільно вітер,
І по землі все листя підмета;
Неначе хоче він поговорити,
Чи просто в час вечірній привітать.

Я слухаю його – мені погано,
Розірвана і стомлена душа…
Думки вирують, що уже не встану,
За мене і без мене все рішать.

Йде суперечка у духовнім світі,
А зовні розпач, що несе біду.
Вже сил не вистачає в ньому жити,
Але ж куди з цим тягарем піду?..

Поклич мене до Себе, Боже Вічний,
Ці пута, що зв’язали – розірви.
Поклич, бо ворог також гучно кличе,
Ти з нього маску «щирості» зірви.

Нехай не переможе і відступить,
А серце моє пісню заспіва.
Твоя любов в найважчій, Боже, скруті
Дає найкращі перемог слова.

Я слухаю, як затихає вітер,
Як шурхотлива мова десь зника…
І вчусь серед скорбот земних радіти,
Щоб радість ця була немов ріка.