Найкраще, звичайно, було б посередині
але у нас так
з двох кінців
У відчаї гілки прогнулись, мов лебеді
я топлюсь у дні
що зімлів
І стіни будинків, сховавшись у лінії
дивляться зверхньо
на час
Ще кроків два-три до засмучених тіней
і можна впадати
у транс
Розхитані зорі майнуть під ногами
я бачила в сні
свою смерть
Сиділа у кріслі, ділилась думками
просила у мене
жертв
Тремтячими пальцями грала намистом
що терлось їй в шкіру
кров’ю
А я усміхалась – без нот, неумисно
сказала: «Я маю
долю»
Найкраще, звичайно, було б посередині
але у нас так
з двох кінців
Піднімеш чоло і побачиш на дереві
втомлений цвіт
гірких слів
Три
© Copyright: Соломия Бонк, 2014
Свидетельство о публикации №114080307590
Свидетельство о публикации №114080307590
Рецензии