***

Схаменувся багряний світанок
Обтирає спітніле чоло
Не душа, не людина - рана
І в стакані мовчить вино

Пригинають в колінах роси
Ледь торкаючи глибини
А вогонь обціловує коси
Низько схиленої голови

Сплять і гори, і ліс, і гітари
Спить туман, обійнявши слова
Лиш зітхання без остраху кари
Вперто дразнить мої вуста

Лише повінь у серці заводить
Буйну пісню німого жалю
І мете у вогонь вітер подих
Та не дасть відпочити вогню

Сплять і гори, і ліс, і гітари
Бубни сплять, тільки я не сплю
Замочивши останні дзиґари
У болоті ховаю сльозу

Я брудними руками на щоках
Вимальовую місяць і день
Щоб піти, коли так одиноко
Серед сплячого лісу людей

Хмурить хмари-лице пухле небо
Язиками багаття кричить
Безсоромно ледь-ледь біля мене
В травах травами шелестить

Не дають ані сну, ані волі
Манять запахом і... мовчать
Чи у них я просила долі
Що тепер мені гірко мстять?

Мовчите? А мені й не треба
Я не знаю вас, гори і ліс
І тебе, тьмяне сонце в небі
Не господь, а лихий приніс!

Схаменувся багряний світанок
Куцим променем в спину гір
Вино лилось в гортань обманом
А стакан, опустілий, зомлів