торкнутися
гострими зубами передпліччя
з потяга в потяг переселяють невірних біженців
божа іскра під чиїми ногами давно уже стоптана
колись
коли мрії селилися у готелях й не сплачували рахунки
цю п’єсу ставили в ті ж дні тижня
що й класику
а сьогодні від неї не залишилося навіть ролі
і тільки спогади вирують пустими вулицями
тремтячі вогні пірнають у багрового кольору кашемір
а свідки
маленькі діти
вони стіни заполонили химерами
невидимими лапками протоптуючи власний шлях
до бідності
палкими зізнаннями зривають з голів капелюхи
і прапорами обмотують пухлі нутрощі вечори
так тихо
так вміло ховаються за дерева обличчя
які ніколи й думки не було зустріти
замордоване небо стискаючи в обіймах осінь
спльовує час на простуджених літніх людей
і може завтра
їх тут вже не буде
торкнутися
© Copyright: Соломия Бонк, 2014
Свидетельство о публикации №114080208156
Свидетельство о публикации №114080208156
Рецензии