а можна

а можна
я намалюю твій портрет за шість тисяч гривень
я заплачу тобі шість тисяч гривень
й тебе намалюю
хоч ти, напевно, знаєш, що за ніякі гроші не купити
той погляд
котрий тане в малинових вінцях бокалу
і розчаровано зітхає на дні

я намалюю твій портрет, тільки перед тим
ми зустрінемось на Площі Митній і звідти
проводжатимемо оплесками перехожих
які зібрались в далеку дорогу іти
не сумніваючись
у власних сумнівах
стерти марлею з долоні
сукровицю

а можна
я обійму твою втому за шість тисяч гривень
я заплачу тобі шість тисяч гривень
й тебе обійму
хоч ти, напевно, не помічаєш, як теплом власних обіймів
я топлю останні айзберги на дні твого голосу
зачаровую час і навіть мріям не даю
спіткнутись

я обійму твою втому, тільки перед тим
ми зустрінемось навпроти костелу і вимкнемо
усі вечірні ліхтарі міста і навіть
зорям не дамо право світити
над нашим зачаровано-глухим колом
де лиш в темноті
ми вміємо чути співи

тож слухай
як я плету з твоїх слів гобелени
як я протоптую втрачений звук
саме ним тебе я намалюю
і кину останню монету додолу
можливо
коли небо стулить уста і застогне
я знову її знайду