Лина Костенко - Тень Королевы Ядвиги

Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
«Тінь королеви Ядвіґи»*
http://vk.com/wall-29321171_73067


Вчера я ночевала в спальне конунга Фердинанда.
Кровать под балдахином, золотая бахрома.
И ночь всю купидоны спускали вниз гирлянды.
И грустно очень было, но почему — не ведала сама.
 
Давила бархатная тишь. И тени прятались в портьере.
За окнами суровая зима, и так топили печи,
Что тихо, ночь всю напролёт, потрескивали вековые двери,
Рассохлись стены из ореха, ночной их скрип казался вечен.

Молва хранила, будто двери ведут в высокие покои.
Жила когда-то там Ядвига, счастливая из королев.
Спускалась ночью вниз, толкала дверь рукою, —
В её ногах король лежал, как укрощённый лев.

Какие троны и короны, любовь одну таил полог .
И если за коня — полцарства, то как ценить тогда любовь?!
Невидимы скрипели двери, едва был слышен тихий вздох,
Порхали лепные купидоны, и тайнами дышал альков.

Диковинная музыка ступеней...
И тишина цвета индиго...
Мне не спалось, по стенам — кругом блуждали тени.
И кто-то плакал... Ты, Ядвига?
Король твой мёртв, вернуть его нельзя!
Лишь здесь на всём, на всём — Его гербы и вензеля.

Но эта ночь для меня надолго — 
Балладой рыцарских времён.
Зима. И замок древний в аллеях грустных лип.
Всё мИнуло, Ядвига. Нет королевства, трона.
Осталось лишь немного —
Ядвига, твой, по-женски, всхлип.


*Лiна Костенко
«Тінь королеви Ядвіґи»
http://vk.com/wall-29321171_73067

Вчора я ночувала у кімнаті короля Фердинанда.
Ліжко під балдахіном, золота бахрома.
Цілу ніч купідони несли зі стелі гірлянди.
Чомусь було дуже сумно, чому - не знаю сама.

Давила бархатна тиша. Чаїлися тіні в портьєрі.
Зима за вікном завалиста, і так натопили піч,
що тихо вночі скрипіли вузькі старовинні двері,
розсохлось горіхове дерево,
і стіни скрипіли всю ніч.

Казали, ті дивні двері ведуть у горішні покої.
Жила там колись Ядвіґа, щаслива із королев.
Вночі спускалась по сходах,
торкала двері рукою,-
король до ніг королеви лягав,
як приборканий лев.

Які там трони й корони, було тут лише кохання.
Якщо за коня - півцарства,
то що ж тоді за любов?!
Скрипіли невидимі двері, і чулося тихе зітхання,
літали ліпні купідони, і тайнами дихав альков.

Ця дивна музика сходів...
Ця тиша барви індіґо...
Не спалось мені, не спалось"
Хтось плакав... І тінь на склі.
Чого ти ходиш, Ядвіґо? Король твій помер, Ядвіґо!
Лише на всьому, на всьому - герби його й вензелі.

Ця ніч мені буде надовго -
як рицарська давня балада.
Зима. Стародавній замок. Печаль королівських лип.
Усе минуло, Ядвіґо. І царство минуло, і влада.
Одне лишилось, Ядвіґо.
Оцей твій жіночний схлип.