Лина Костенко. Счастливая

 Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
«Щасливиця»*

Счастливая

Счастливая, передо мной вид неба
И две сосны в окне средь бела дня.
Казалось, будто нет живого нерва,
Ни одного, не чувствую себя.

Уже душа не знала, что хотела,
Уже томилась от пустых забот.
В разгаре дня, в хорале децибелов
Глухи и немы, открывая рот.

И вдруг, - о, Боже! - средь земного чада
И суматохи бесполезных дней.
Я слышу дождь. И осеняет, правда,
Люблю вдали его ещё сильней.

И тишина. И птичьи переливы.
Проходят люди, светлые внутри.
И хвойный запах в дождевом порыве
Завис туманом где-то у земли.

Пасутся тени вымерших тарпанов.
На цыпочках - и сумерки, и сны.
Весной, подняв бокалы из тюльпанов,
За небо выпью и за две сосны.

*Лiна Костенко
«Щасливиця»*

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У гроні дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.

І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, –
за небо вип’ю і за дві сосни.

_________________________________
Рисунок автора. Бумага, акварель.