Лина Костенко - Счастливица

Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
«Щасливиця»*



Счастливица, есть капля неба,
И две сосны в запотевшем окне.
Уже казалось нет живого нерва,
Живого нерва не осталося во мне.   

Душа уже не знала, где предел... 
Она изнемогла от разных бед и лих. 
И в цвете дня, в оркестрах децибел 
Мы были словно хор глухонемых.

И вдруг, О, Боже! — после гвалта рядом
и хлОпот всех, тождественных нулю,
—  Я слышу дождь. Он тихо плачет правдой,
Что я кого-то вдалеке люблю.   

И слышу пенье птиц, и тишину покоя.
И люди светлые идут, забыв о зле.   
В благоухающей дождём зелёной хвое
Туман стоит, как небо на земле.

Пасутся тени вымерших тарпанов, 
На цыпочках проходят сумерки и сны. 
Весною подняты бокалы из тюльпанов, —
За небо выпью и за две сосны.


*Лiна Костенко
«Щасливиця»*

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У гроні дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.

І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, –
за небо вип’ю і за дві сосни.