Лина Костенко. Ван Гог

С одиночеством утро праздную!
Холод холода.  Тиши тишь.
Циклопически одноглазое
Небо пялится на Париж.
Ходит мука моя по грани!
Я царем царей был вчера.
А сегодня цветов пыланье
Засыпает  пеплом костра.
Краски мертвы. О, руки-страдницы!
Свет на рамах моих  распят.
Я – надгробье  на этом кладбище.
Кипарисы в небе горят.
Горизонт набухает грозою.
Ищут  кисти-борзые   след.
Черной тряской палеозоя
Перебило горный  хребет.
Втянут в неба круговращенье,
Я пастух, я деревья пасу.
В дня карманах, залатанных тернием,
К смерти я кулаки донесу. 
Сумасшедший  истый – неистовый  –
Не Сезанн – не Гоген – не  Мане –
Что мне делать с собой – скажите вы –
Если столько меня во мне?!
Он убогий,  в себе невольный –
О себе слышу шепот я.
Не у вас –
Я у Бога…   вольный!
Доброй ночи, Свобода моя!
1.07.2014


Ван Гог

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня, залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він - це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я - вільний!
На добраніч, Свободо моя!