Немов би струмені чужії душі,
Плетуться наче в сумці камінці.
А чи найдеться та,що зможе зрушить,
Ту сумку,що несу в своїй руці?
Та не віддам,не варто жартувати,
Оманливо складеться у міраж...
Ганок та двері батьківської хати,
Прощання дні,чи почесть в саквояж.
Так скрутою повіє випадково,
Чи згадкою дитинства на весні.
Замість подушки щастя-є підкова,
Що ненечка вручила уві сні.
Я не споруджу двох етажну клуню,
Де є вишневий,яблуневий цвіт.
Я краще на травичці в ніч останню,
Самотньо піду в білий-білий світ.
І за собою понесу в дорогу,
Все те,що є - ну і чого нема.
Я понесу надію і тривогу,
Любов,розлуку-в серці лиш сама.
(Понкратова.О.В.)
Загадкою дитинства
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114072407521
Свидетельство о публикации №114072407521
Рецензии